ДОБРО́ДІЙСТВО, а, с., збірн., заст., розм. Добродії (див. добро́дій 1). [Баба:] Як тільки ж вкрадете що в мене.., Геть повипихаю в шию з хати. Хоч ви і вчене добродійство (Кроп., V, 1959, 260).
ДОБРОДІ́ЙСТВО, а, с., розм. Те саме, що добродія́ння. Не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величану мудрість.., всі [звірі] кинулися на нещасного Лиса Микиту (Фр., IV, 1950,96); Дешева.. кухня була для них добродійством (Мак., Вибр., 1954, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 324.