ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто бажає, зичить людям добра, співчутливо, прихильно ставиться до кого-небудь. Білогруд в душі був мрійником і доброзичливцем (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8); Йому стало шкода свого колишнього доброзичливця, шкода, що в нього все так погано склалось (Гур., Життя.., 1954, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 325.