ДОБРО́ТНИЙ, а, е. Добре зроблений; вигот. з доброго, високоякісного матеріалу; доброякісний. Немає тут похилих хатин під соломою — виросли добротні будинки під залізом і черепицею (Цюпа, Україна.., 1960, 248); Біля мене сів літній чоловік у добротному кожусі з сірим каракулевим коміром (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 115); // Міцний. Без будь-якої потреби лапнувся [генерал] за зброю на добротних ременях з блискучими латунними пряжками (Ле, Клен. лист, 1960, 99); Незабаром захекана спиняється [людина] на ганку проти дверей з добротним засувом (Шиян, Баланда, 1957, 61); // Дуже добрий, високої якості. Та десятина.. заколосилась, зерна добротного ріку широку, чисту, златоплинну в просторі засіки влила (Гонч., Вибр., 1959, 352); Там уже висіли нові генеральські шинелі та плащі з чистого й добротного сукна (Кучер, Чорноморці, 1956, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.