ДОБРОЧЕ́СНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. доброче́сний. Ользі довгий час здавалося, що він пильно вивчає її і не дуже покладається на її доброчесність (Рибак, Час.., 1960, 580); // Висока моральна чистота, чесність. Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних і чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої і багатої знаті (Наука.., 6, 1962, 26); Ніколи Франко не був байдужим спостерігачем пороків і доброчесності (Від давнини.., І, 1960, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.