ДОБРОЧИ́НЕЦЬ, нця, ч., рідко. Те саме, що доброді́йник. Кобзар кидає в гурт селян.. виклик звабний і сміливий, звіряє людям свій словесний скарб, наче запевняє їх, що він єдиний для них у світі доброчинець (Рибак, Помилка.., 1940, 135); * Образно. Звільнена від злочинної безплідності земля віддячить своїм доброчинцям новими щирими дарами врожаїв (Літ. Укр., 29.У 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.