ДО́ВБА́НКА, и, ж. Предмет, видовбаний із суцільного шматка дерева. Їдять [дочки] з однієї мисочки, маленькими дерев’яними довбанками, що їх сам дід поробив… (Кучер, Голод, 1961, 398); Тут[на березі Нерчі] ранньою весною ладнали.. саморобні довбанки-човни й байгородські рибалки (Рибак, Час.., 1960, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 329.