ДОВБЕ́НЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до до́вбня 1. Микула взяв свою рушницю, шаблю і довбеньку, якій більш вірив, ніж зброї (Мак., Вибр., 1956, 447); Мазур набрав повні груди повітря і, окресливши довбенькою коло, вдарив (Хор., Місто.., 1962, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 330.