ДОВГОГРИ́ВИЙ, а, е. З довгою гривою. На паші коні довгогриві, Біду зачувши, сумно ржуть… (Граб., II, 1959, 248); Хлопець ходить між довгогривих киргизьких коней (Донч., І, 1956, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 331.