ДОВГОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який триває багато років. Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності (Фр., VI, 1951, 36); Колгосп після довголітнього відставання.. вирівнювався (Вол., Місячне срібло, 1961, 287); // Який прожив багато років. Для вивчення особливостей організму при природній старості О. О. Богомолець вважав дуже важливим обслідування організму довголітніх людей (Рад. Укр,. 24.У 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 331.