ДО́ВІД, воду, ч. Певне міркування або факт, що наводиться як доказ чого-небудь. Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи (Мирний, III, 1954, 67); Вся стара полеміка польських соціал-демократів проти самовизначення націй побудована на доводі про «нездійснимість» його при капіталізмі (Ленін, 22, 1950, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 334.