ДОГО́ДА, и, ж.
1. Вчинки, дії, спрямовані на те, щоб зробити кому-, чому-небудь приємність, викликати в когось прихильність. [Парвус:] А нащо ти скликав у себе збори, не бувши християнином? Невже ж пак, щоб догодити жінці?.. Чому ж ти вже для більшої догоди не вступиш до громади? (Л. Укр., II, 1951, 442); Її жіночі протести й вихована чемність милувала його черству, пошматовану штучними догодами натуру (Ле, Міжгір’я, 1953, 271).
На (у, в) дого́ду кому, чому — намагаючись догодити кому-небудь. — Правда, що тепер мудріші Люди стали, — не вбивають Одне одного в догоду Богові й небесним силам! (Л. Укр., IV, 1954, 152); Фальсифікатори спадщини Толстого здавна вже намагалися спотворити справжнє обличчя письменника на догоду правлячим класам (Рад. літ-во, 1, 1961, 51).
2. заст. Зручність, вигода. — Ну та й добра ж наймичка оця Сиклета! зараз постереже, в чому мені недогода або догода! — думав дід (Н.-Лев., IV, 1956, 219); // Достаток, розкіш. [Йоганна:] І я вже не могла в палатах жити, в добрі, в догоді, — я пішла за ним (Л. Укр., III, 1952, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 341.