ДОЗО́РЕЦЬ, рідко ДОЗІ́РЕЦЬ, рця, ч.
1. Той, хто перебуває в дозорі. Дозорець подерся на самий верх вітряка, що служив спостережним пунктом для різних ворогуючих між собою армій (Гончар, Таврія.., 1957, 567); Яма партизанських дозірців була над самісіньким струмком (Вітч., 6, 1947, 65); * У порівн. Височіли вони [сосни] над лісом, ніби дозорці, що, ..приклавши руки до чіл, пильнують, дивляться у вічність (Скл., Святослав, 1959, 14).
2. заст. Наглядач. Перебуваючи довгий час в Бахмутській тюрмі в досить тяжкому стані, я писав там поезії в прозі, які зразу ж і рвав, щоб не попались в руки тюремних дозорців (Вас., IV, 1960, 47); Дозорці наглядали за панськими нивами, що пересихали, перестоювалися (Горд., І, 1959, 279); * У порівн. Невеличкі людські оселі порозкидалися то сям, то там, мов ховалися одна від одної, як від лихого дозірця… (Мирний, IV, 1955, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 348.