ДОКА́ЖЧИК, а, ч., розм., рідко. Той, хто доказує чию-небудь винність. Хоч його і під суд віддадуть, та як докажчиків.. нема, так він і надіється, що йому усе так і минеться (Кв.-Осн., II, 1956, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 350.