ДОКОРІ́ННИЙ, а, е. Який стосується основ, коренів чого-небудь. — Я мрію про більше — про докорінну перебудову села (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 121); За останні сторіччя опішнянські розписи зазнали великих докорінних змін, обумовлених історією, технологічними новинами та зростанням художніх смаків споживача (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 354.