ДОКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до докури́ти. — Отак і я, як оця цигарка докурена: тлію з одбитими печінками! (Головко, II, 1957, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 357.