ДОЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЛИ́НУТИ, ну, неш, док. Поширюючись, доноситися до чийого-небудь слуху, нюху (про звуки, запахи). З долини, із ставу, долинав рівний невгамовний крекіт жаб (Тулуб, Людолови, І, 1957, 36); Із саду долинав томливий запах нічних фіалок (Донч., III, 1956, 198); Здалека, з графської садиби, долинуло дзвінке іржання лошати (Донч., III, 1956, 71); Звідкись долинув верескливий юнацький сміх (Досв., Вибр., 1959, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.