ДО́МА.
1. присл. Те саме, що вдо́ма. Дома дівчинку зараз роздягли і поклали в ліжко (Л. Укр., III, 1952, 635); Батько вже дома був, саме обротьку лагодив біля світла (Головко, II, 1957, 135); // У рідному краю, на батьківщині. Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло (Шевч., II, 1953, 23).
◊ Не всі до́ма у кого — те саме, що Не всі вдо́ма (див. вдо́ма). Гутман дивиться на мене, як на людину, в якої не всі дома (Кол., На фронті.., 1959, 44); Як до́ма — те саме, що Як вдо́ма (див. вдо́ма). Не сподобалося Рубінові те, що біля горна він поводився, як дома, все знав і вмів (Сенч., Опов., 1959, 4).
2. ім. до́ма, и, ж., розм. Те саме, що домі́вка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 361.