ДОМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і без додатка. Придумувати що-небудь додатково до того, що вже є. Актору часто доводиться багато домислювати самому, договорювати за драматурга те, що не привернуло його уваги (З глибин душі, 1959, 50); Він школяр, його виховала комсомолка Пасій, і те, що не побачить око, домислить хлоп’яча фантазія (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 112); // Обдумувати до кінця. — Не зразу я домислив, сивий, Як це забуть, — моє, твоє… А бачу нині: тут кує Рільник життя своє щасливе (Рильський, II, 1956, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 362.