ДОО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДООРА́ТИ, рю́, ре́ш, док., перех. і без додатка. Закінчувати орати; орати до кінця, до певної межі. Крізь сивий димок з цигарки поглядом по ріллі пробіг [Прокіп] (багато ще доорювати) (Головко, І, 1957, 199); [Єлисей:] Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху (Кроп., III, 1959, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 369.