ДОП’ЯСТИ́СЯ і ДОПНУ́ТИСЯ, пну́ся, пне́шся, док., розм.
1. Витягуючись, наблизитися, доторкнутися до кого-, чого-небудь. Валерій зліз на стіл, доп’явся до висячої лампи й висипав нишком усі дробинки (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 14); Та хоч як намагалася Лукія зазирнути у віконце, доп’ястися до нього не могла, бо було воно під самісіньким дахом (Донч., III, 1956, 46).
2. З труднощами дістатися, добратися куди-небудь, до якого-небудь місця. Білозерський лісами та яругами пішки доп’явся до Сокиринець (Бурл., О. Вересай, 1959, 146); А вже коли козаки допнуться корабля, ніколи йому не втекти (Панч, Гомон. Україна, 1954, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 376.