ДОПИ́СКА, и, ж. Дія за знач. допи́сувати, дописа́ти 2. Осіб, які допускають розбазарювання і дописку трудоднів, притягати до відповідальності (Рад. Укр., 3.VІІІ 1958, 1); // Те, що дописане. Поруч була дописка професора Драги (Кучер, Чорноморці, 1956, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 370.