ДОПИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОПИСА́ТИ, ишу́, и́шеш, док.
1. перех. Закінчувати писати; писати до якої-небудь межі. Володя сидів біля ящика з-під снарядів і нерівними літерами дописував матері листа… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 36); Дописавши сторінку, хлопчик потягся, закрив зшиток і положив його в свою шкільну торбинку (Вас., І, 1959, 94); Коли Осадчий, слабо захищаючись від Харитини, дописав папірця, дівчина схопила його і.. вискочила (Чаб., Тече вода.., 1961. 164).
2. перех. Писати додатково до чого-небудь; додавати до написаного раніш. Прибуток від чужого капіталу ділив [Аркадій] на три частини: одну віддавав, тобто віддавав не буквально, а дописував до капіталу своїх «спільників», а дві клав собі в кишеню на «дрібні видатки» (Вільде, Сестри.., 1958, 56); [Аркадій:] Ви що ж дурника знайшли?! Ви викреслювали, дописували, що хотіли, на чужому документі, і відмовляєтесь… (Корн., І, 1955, 123); Палійчук презирливо подивився на Окуня.., сплюнув спересердя, щось дописав у приговор [вирок] і голосно почав читати (Стельмах, Хліб.., 1959, 637).
3. тільки недок., неперех. Надсилати свої дописи до якого-небудь друкованого органу. В політику Калинович не мішався, до газет не дописував (Фр., VI, 1951, 153); Тільки до обласних, міських та районних газет України постійно дописує майже півмільйона робсількорів (Рад. Укр., 5. V 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 370.