ДОПИ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до допита́ти. — Допитаний мною Дибченко зізнався (Збан., Єдина, 1959. 70); // у знач. ім. допи́тані, них, мн. (одн. допи́таний, ного, ч.). Ті, кого допитали. Допитаних переводили в інший підвал (Бурл., О. Вересай, 1959, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 371.