ДО́ПЛИВ, у, ч.
1. Надходження чого-небудь. Склад води дельтових озер завжди змінюється. Під час поводі вони мають більший доплив прісної води (Курс заг. геол., 1947,118).
2. заст. Притока. Дністр протікає на межі області і теж має свої допливи — Мурафу, Лядову та Русавку (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 17); Дніпро після виходу за межі Азовсько-Подільської кристалічної смуги протікав північною стороною широкої заплавини, що утворилася між його руслом та лівобережним допливом — р. Конкою (Укр. бот. ж., XVII, 1, 1960, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 372.