ДОПО́КИ, присл., спол., діал. Поки, доки. [Князь:] До сіней ніхто із вас [розбійників] Не втиснеться, допоки ми живі! (Фр., IX, 1952, 302); Натискує [вода] плечима на місток, — Допоки ж їй об греблю терти боки! (Вирган, Квіт. береги, 1950, 35); Допоки це серце в грудях моїх б’ється, Не змовкнути їй [пісні] (Перв., II, 1958, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 373.