ДОРІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до доріка́ти. Поки обгонили їх косарі, помовчали дівчата. Потім Марійка обережненько дорікнула Оксані (Головко, І, 1957. 115); — Коли вже на те пішло, — повернувся він до кошового, — що всякий нехтує козацькою честю, то не дорікне вже ніхто мені (Довж., І, 1958, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 378.