ДО́СВІТКИ1, ток, мн., рідко. Те саме, що до́світок. Зимові деньки сумрачні, зимові вечори і досвітки довженні, як море (Фр., І, 1955, 153); Погасне світло; та палають очі, Аж поки досвітки в вікно тихенько Заглянуть сивими очима (Л. Укр., І, 1951, 180).
ДО́СВІТКИ2, ток, мн., заст. Зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці і розваг в осінній та зимовий час. Оце було як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться (Укр.. казки, 1951, 333); На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає (Шевч., II, 1953, 128); Маланка взяла прядку, подалася на досвітки (Горд., І, 1959, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 382.