ДО́СВІТОК, тку, ч. Час доби перед сходом сонця, світанком. Загупали з досвітку до пізньої ночі ціпи між стогами, загарчали лопати на токах (Мирний, III, 1954, 7); Щоб не запізнитися, він з самого досвітку був на ногах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 383.