ДОСО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОСОЛИ́ТИ, солю́, со́лиш, док.
1. перех. Закінчувати солити що-небудь; // Додатково солити що-небудь.
2. перев. док., неперех., кому і без додатка, перен., розм. Зробити кому-небудь прикрість, неприємність. Вона, може, ще ліпше досолить Іванові від панотця (Март., Тв., 1954, 228); Валя затаїв у собі образу проти Івана Івановича і захотів йому чимось досолити (Збан., Старший брат, 1952, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 386.