ДОСПІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч до доспі́ти. Насіння, доспіле на пні, важке, жирне, мов волоський горіх (Вільде, Сестри.., 1958, 335).
2. прикм. Який доспів; стиглий, дозрілий. Втягала [Гінда] в ніс приємний запах доспілих яблук (Кобр., Вибр., 1954, 71); По городі, заплутуючись в огудинні, шукав собі на ніч місця вітерець, і тихо-тихо шерехтіли доспілі маківки (Стельмах, Хліб.., 1959, 620).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 387.