ДОТЕ́ПНИК, а, ч. Дотепна людина. Хтось з похмурих дотепників, які траплялися навіть у таких умовах [в концтаборі], назвав те приміщення «салоном смерті..» (Коз., Гарячі руки, 1960, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 393.