ДОТРИ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОТРИ́МАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Тримати кого-, що-небудь до певного строку.
2. перен. Точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, загадане, необхідне і т. ін. Кандиба деякий час суворо дотримував обіцянку і зовсім не пив (Дмит., Розлука, 1957, 175); На перевозі Максим гостро наказав козакам загону дотримувати цілковитої тиші (Ле, Хмельницький, І, 1957, 320); — Обіцяла я тобі одкритки з дороги посилати, але й того не дотримала (Л. Укр., V, 1956, 420); Він таки дотримав свого слова (Гур., Новели, 1951, 226); Бронко надто добре знав батька, щоб сумніватися в тому, що він дотримає погрози (Вільде, Сестри.., 1958, 119); // Берегти, охороняти що-небудь. Вони суворо дотримували тайни (Ю. Янов., І, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 395.