ДОШКУ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який викликає, спричиняє фізичний біль. Мигнули під сонцем оголені шаблі, засвистіли в повітрі дошкульні нагайки (Шиян, Гроза.., 1956, 67); Удари були не дуже дошкульні, але все ж відчутні (Руд., Вітер.., 1958, 188).
2. Який сильно діє, глибоко вражає; гострий, їдкий. Ніщо, кажуть, не бував таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (Козл., Відродження.., 1950, 36); Януш.. знову зареготав, вбачаючи в поведінці Наливайка не тільки дошкульний, але й дотепний жарт (Ле, Наливайко, 1957, 70); // Надто вразливий; слабкий. Бив [Максим] їх [коней] і по ногах, і по животах. Усе шукав дошкульних місць (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 104); * Образно. Земля була.. дошкульним місцем старого Плачинди (Стельмах, Хліб.., 1959, 246); // Який вражає, ображає кого-небудь уїдливими словами (про людину); уїдливий, ущипливий. Не було більш лихої дівчини на все село, ніж Текля. Гостра, дошкульна, нікому не змовчить, не стерпить (Горд., І, 1959, 558).
3. Дуже відчутний, сильний, пронизливий (про холод, вітер, мороз і т. ін.). Холод став дуже.. дошкульний, аж кусливий (Н.-Лев., IV, 1956, 262); З моря дув дошкульний холодний вітер (Смолич, V, 1959, 244); Почались дошкульні осінні дощі з вітрами (Гур., друзі.., 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 401.