ДОЇЖДЖА́ЧИЙ, чого, ч., мисл., заст. Старший псар, який навчає собак і розпоряджається ними на полюванні. Сам він їхав попереду, а за ним цілий шкад-рон [ескадрон] жовнірів, козаків, доїжджачих, стременних і псарів з гончими й хортами (Стор., І, 1957, 129); Галаган приїхав у Диканьку верхи в супроводі свого доїжджачого (Бурл., О. Вересай, 1959, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 350.