ДРАБИ́НЧА́СТИЙ, а, е.
1. Те саме, що драби́нний. З гори котився драбинчастий візок (Н.-Лев., III, 1956,161); // Який має вигляд драбини, нагадує драбину (у 1 знач.). Зводилися високі стріли підйомних кранів, легко підіймаючи над водою драбинчасті тіла «катюш» (Кучер, Чорноморці, 1956, 234); Привітно виглядали [яблука] із широких просвітів деревинного драбинчастого паркана (Руд., Вітер.., 1958, 418).
2. перен., зневажл. Дуже худий, з випнутими ребрами. — Як бачу,.. вам дуже жаль вашої скотини, так пожуріться: візьміть її собі, а мені віддайте тільки оту драбинчасту кобилу (Стор., І, 1957, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 403.