ДРАНЬ, і, ж., збірн. Те саме, що дра́нка1 1. Коли їхали тією стороною, то бачили його будинок, дранню критий (Мирний, III, 1954, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 407.