ДРИ́ГА́ТИ, дри́га́ю, дри́га́єш, недок., розм.
1. чим. Робити різкі уривчасті рухи, перев. ногами (про людей), лапами (про тварин). Карпо Петрович зі скрипом дри-гав ногою в такт своїм думкам (Коцюб., II, 1955, 373); Маленький Марко махав ручками, дригав ноженятами, верещав на всю хату і з натуги червонів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 146); Звірята впирались, вищали, мотали головами, дригали лапками, махали хвостами (Трубл., II, 1950, 61).
2. Пересмикуватися внаслідок мимовільного скорочення мускулів. Від хвилювання у Василька цокотіли зуби, а руки якось смішно дригали (Панч, II, 1956, 216); У вікно я міг спостерігати, як дригали Козаченкові литки від неподоланного потягу чвалом помчати до найближчої трамвайної зупинки (Кулик, Записки консула, 1958, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 412.