ДРОБИ́ТИ, дроблю́, дро́биш; мн. дро́блять; недок.
1. перех. Розбивати, ламати, кришити що-небудь на невеликі частини. Кріт.. дробить землю зубами (Коп., Як вони.., 1961, 32); Мінеральні підкормки [крейду, сіль] дроблять так само, як і макуху (Механ. і електриф.., 1953, 475); * Образно. Здавалось, що голоси матросів на катері дроблять її [тишу], як крихкий кришталь (Донч., VI, 1957, 505).
2. перех., перен. Поділяти на окремі частини, роз’єднувати що-небудь. Чернишевський підкреслював, що українська літературна мова вже вироблена і що створювати якісь «ламані мови» — це значить дробити, підривати загальнонародну українську літературну мову (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 268).
3. неперех., рідко. Падати дрібними краплями (про дощ). — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (Коб., III, 1956, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 420.