ДРОБОВИ́Й, а́, е́.
1. Признач. для стрільби дробом (у 1 знач.). Дробова рушниця.
2. мат. Який складається а дробу або містить у собі дріб (у 3 знач.). Числова величина алгебраїчного дробу може бути числом цілим і дробовим, додатним і від’ємним, а також і нулем (Алг., І, 1956, 69); Розмінна монета появляється поряд із золотом для виплати дробових частин найдрібнішої із золотих монет.. (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 129).
∆ Дробові́ числі́вники, грам. — числівники для позначення дробів. На кількісне визначення частини того, що показує іменник, виступають дробові числівники (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 420.