ДРО́ТИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до дріт. Телефоністка голосно повторює в апарат цифру бажаного номера, затикає кілочок, і дротиками понад дахи біжить розмова… (Козл., Сонце.., 1957, 140); Дід вирізав прутика із бузини, підсушує його в кузні. Дротиком виштовхує крихку.. серцевину, пропікає дірочки. Сопілка готова (Руд., Остання шабля, 1959, 17); * Образно. Устромились в берег дротики — сонця вістря золоті (Рудь, Дон. зорі, 1958, 70); *Упорівн. Росиста стежка гадюкою повзе травою в яр і потім чорним дротиком під гору пропихається (Козл., Пов. і опов., 1949, 211).
2. Довга негостра голка для в’язання; спиця. Помогла [Юзя] бабуні набрати на дротики спущені вічка в панчішці (Л. Укр., III, 1952, 659); Він витримав операцію Кострубки, котра дротиками для в’язання повитягала в нього дробини, що нагнав Гриць Семко… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 221).
3. Метальний спис, що використовувався як колюча зброя в стародавні й середні віки. В V ст. до н. е. ..з’являються дротики з жаловидним вістрям на довгому стержні з втулкою (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 144); В мисливстві головною зброєю стали [за первісної общини] списи, метальні дротики, лук і стріли (Іст. СРСР, І, 1956, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 421.