ДРУЖИ́ТИСЯ, дружу́ся, дру́жишся, недок., розм.
1. з ким. Те саме, що дружити 1. Андрій не дуже якось з ним дружився (Фр., VIII, 1952, 235); Він на диво сам зрозумів, що для царгородян він тільки варвар, якого вважають за ловецького собаку та з яким ніхто не дружиться (Оп., Іду.., 1958, 259).
2. з ким і без додатка. Те саме, що одру́жуватися. Не хотів [Гриць] ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40); Данько з Тоською дружилися — вперше в історії Печорська.. — без церкви і попа, на віру, але — законно (Смолич, Мир.., 1958, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 424.