ДРЯ́ХЛИЙ, а, е. Немічний від старості; слабосилий. Проводжало партизанів мало не все населення слободи. Дома залишилися тільки дряхлі старики, хворі та діти (Шиян, Гроза.., 1956, 363); Салеп.. — це необхідний засіб для підтримання сил у дряхлих стариків, у туберкульозників (Лікар. рослини.., 1958, 85); //Слабий, тихий (про голос). — Подивися в воду на свою вроду! — відказав він дряхлим дідівським голосом (Фр., І, 1955, 73); Болісно з печі снується темрявою дряхлий голос старої матері (Ірчан, II, 1958, 69); // перен., розм. Надзвичайно старий, зношений, ветхий (про предмет). Дряхла хатина затріщала під його [вітру] напором (Фр., VIII. 1952, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 428.