ДУАЛІ́ЗМ, у, ч.
1. філос. Хибне вчення, яке вважає, що в основі всесвіту лежать два першоначала (дві субстанції): духовне, ідеальне і тілесне, матеріальне, які заперечують одно одне, борються між собою; протилежне монізм.
2. книжн. Двоїстість, роздвоєність чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 428.