ДУГА́, и́, ж.
1. Округла крива лінія. Поблискуючи на сонці полірованим металом, диск летів у поле, описуючи в повітрі широку дугу (Собко, Біле полум’я, 1952, 185); // Те, що має форму округлої кривої лінії. На широкому лобі лягли тонкі дуги чорних брів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 173); Переді мною Хортиця і величава дуга греблі Дніпрогесу (Довж., II, 1959, 65); Він піднявся на другий поверх, зайшов до номера і ліг у широке ліжко з трубчастими мідними дугами (Руд., Вітер.., 1958, 113); // у знач. присл. дуго́ю і ду́гами. У вигляді, у формі дуги. Над очима чорні бровенята дугами послалися (Мирний, IV, 1955, 253); Міст над рікою прогнувся дугою (Дор., Єдність, 1950, 61).
∆ Електри́чна дуга́, фіз. — один з видів електричного розряду між близько розміщеними електродами. У 1882 р. російський інженер М. М. Бенардос винайшов спосіб зварювання металів за допомогою електричної дуги (Курс фізики, III, 1956, 108); Електрична дуга виникає між кінцем електродного дроту і деталлю, що зварюється під шаром гранульованого флюсу (Слюс. справа, 1957, 258).
2. мат. Частина кривої, розміщена між двома будь-якими її точками.
3. Частина кінської упряжі з зігнутого тонкого стовбура дерева, яка служить для прикріплення голобель до хомута. Ви тільки за дугу, а він вже й на возі (Укр.. присл.., 1955, 168); Візок шалено стрибає лісовою дорогою, і дзвоник захлинається під дугою (Донч., III, 1956, 58); * У порівн. [Жінка Юсуфа:] Ой, дід, дідуган, ізогнувся, як дуга, а ми, молоденькі, гуляти раденькі! (Н.-Лев., II, 1956, 447).
◊ Гну́ти в дугу́ (в три дуги́) див. гну́ти; Згина́тися (зігну́тися) в дугу́ (дуго́ю) див. згина́тися.
4. розм. Приймач струму на трамвайних вагонах. Над трамвайними дугами займались і погасали синьо-зелені спалахи (Дмит., Розлука, І957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 431.