ДУ́КА, и, ч., заст. Багата людина; багач, багатій. У дуки служила — болячку заробила (Укр.. присл.., 1955, 60); Грицько — багатир, дука; у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Мирний, III, 1954, 15); Скривдив якось дука Клим Удову Кирюшу, — Одхватив шматок городу І родючу грушу (Воскр., З перцем!. 1957, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 433.