ДУКА́ТИК, а, ч., іст., заст. Зменш.-пестл. до дука́т. О, не даремно, ні, моя старенька мати зняла з своїх дітей дукатики й хрести… (Сос., І, 1947, 24); В широкій кишені Петру є чимало всякої всячини — солоденькі півники, кукурудзяні тістечка.., кілька мідних хрестиків, блискучі білі дукатики (Чаб., Балкан. весна, 1960, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 433.