Слово "дурниця" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДУРНИ́ЦЯ, і, ж., розм.

1. Щось несуттєве, маловажне, незначне; дрібниця. Пан ще й розгнівався, що його панську голову якісь сільські жінки клопочуть такою дурницею… (Мирний, II, 1951, 158); Юра закусив губу. Невже через таку дурницю, як «Вірую», його справді можуть провалити? (Смолич, II, 1958, 84); // Предмет, що не заслуговує на увагу, не вартий нічого, — Я думав, — каже [стражник], — що в стрісі переховується бонба [бомба] або рушниця, а воно — дурниця!.. (Мирний, IV, 1955, 386); А батько далі: — Кинь мені оту дурницю плутати. — Він хитнув головою на віночок з волошок (Головко, І, 1947, 18); // у знач. присудк. сл. Не варте уваги. Стара напнула її мокрим рядном. Най вона виб’є собі з голови і Гната, і любощі, бо то дурниця! (Коцюб., І, 1955, 52); Може це — архаїка, дурниці, Атавізм, дикунство, примітив, Та сьогодні голосок синиці Душу всю у мене оновив! (Рильський, Голос. осінь, 1959, 26).

2. Нерозумний, необдуманий, безглуздий учинок. Буржуазія поводиться, як знахабнілий хижак, що втратив голову, вона робить дурницю за дурницею.. (Ленін, 31, 1951, 194); Стефа виплакалась на грудях у подруги й сказала, що робить дурницю, беручи з собою Леся (Ю. Янов., І, 1958, 563); // Безглузді, позбавлені розумного змісту слова, вирази, думки. Мліє дівчина й циганку Слуха приязно й охоче; А вона верзе дурницю, А вона її мороче… (Щог., Поезії, 1958, 368); Іван Семенович раптом прикусив язика, як людина, що вимовила несусвітну дурницю, він ладний був себе вбити (Ю. Янов., І, 1958, 423).

3. рідко. Те, що дістається даром. Минулися фашистам дурниці — українське сало, яйця й паляниці (Укр.. присл.., 1955, 423); — Я гроші дам, та не дурно, бо й мене шкода… Тепер такий світ, що й на волосинку нема дурниці… Тепер комерція!.. (Коцюб., І, 1955, 107).

На дурни́цю те саме, що На дурни́чку (див. дурни́чка). Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? (Рудан., Тв., 1956, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 440.