ДУХОПЕ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. і без додатка, розм. Сильно бити. Онуки понатягували на. руки здоровенні й чорні, як горшки, рукавиці, і духопелять один одного у пику! (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 445.