ДУХО́ТА́, хо́ти́, ж. Висока температура повітря, насиченого випаром. Місто було повите спекою і духотою (Досв., Вибр., 1959, 15); Сонце ще не пекло, але вже почувалась духота, і повітря від того здавалось густим, мов пара (Гур., Життя.., 1954, 327); Денна духота знімалася догори, поступаючись перед свіжим подувом вечірнього вітерця (Ле, Наливайко, 1957, 150); // Важке, затхле, несвіже повітря, що утруднює дихання; задуха. Сто метрів під землею в глибині десятиметрової штольні, в духоті.. працює робітник (Фр., IV, 1950, 24); Після духоти й чаду в ресторані нічне повітря видалось Тосі не тільки свіжим, а просто цілющим (Дмит., Розлука, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 445.