ДУШО́К, шку́, ч., розм.
1. Те саме, що дух 8.
2. перен. Ледве помітний прояв чого-небудь, нахил до чогось (у поглядах, настроях і т. ін.). — Марійка стала вчитися краще за тебе, і це вибило тебе з колії. В тобі є такий душок, є! Ти любиш бути першою (Донч., V, 1957, 339); — Не хочу сказати, що він там якийсь зрадник, але, розумієте, настрій, душок у нього був не той (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 102); Людина він старої, ще дореволюційної закваски.., від нього вже давно пахне націоналістичним душком… (Руд., Остання шабля, 1959, 307).
◊ З душко́м — капризний, незлагідний. Невістка їй і подобалася мов.., одначе стара все-таки запримітила, що Параска з душком… (Мирний, IV, 1955, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 449.